Текст та вистава: анатомія режисерських концептів п’єси-казки «Дванадцять місяців»

Анотація

У статті розглянуто причини можливого «вторгнення» режисера в літературний текст. Головна теза: автор драматичного твору з самого початку має у вигляді завдання його сценічну постановку, але цього недостатньо; режисер здійснює купюрування тексту п’єси, переміщення шматків з однієї частини до іншої, замінює фрагменти іншими театральними «текстами» тощо. Проблема «взаємовідносин» автора спектакля й автора п’єси є особливо актуальною для сучасного театру при постановці п’єс минулих епох.

Автор статті концентрує увагу на причинах й межах режисерського «вторгнення» в літературний текст на матеріалі п’єси С. Я. Маршака «Дванадцять місяців». Він був режисером й хореографом при її простановці, здійснив спробу аналітично осмислити роботу над виставою «зсередини». П'єса Маршака (1943) має яскравий казковий сюжет. Вона написана чудовою літературною мовою. Однак оповідально-епічний характер робить її постановку сьогодні дуже громіздкою. Аналіз п’єсы – виявлення головних та супутніх сюжетних ліній, простору дії, функціонування персонажів – продемонстрував, що вона має великий текстовий обсяг, значну кількість перссонажів (37) й місць дії (4). Для сучасного театру важливою є данимічність видовища, коротший час вистави, малобюджетність.

Причиною «вторгнення» до тексту стає адаптація п’єси до реалій часу. «Рама» вторгнення: відмова від додаткових сюжетних ліній за одночасного узбільшення основних, скоорочення «населення» казки, у тому числі – за рахунок «передавання» функцій від одних персонажів до інших, концентрація уваги на основних місцях дії, вилучення другорядних. Автор статті фіксує аналіз змін у кількох таблицях, які показують, що «вторгнення» постановника у текст п’єси не змінив її головних сюжетних ліній й не викривив головної авторської ідеї. Це й пропонується розуміти під «межами вторгнення».