«Колір граната»/«Саят-нова» як деколоніальний жест Саркіса Параджаняна

Рецензія на фільм Сергія Параджанова «Колір граната»

Анотація

В рецензії розкрито аспекти деколоніальності в кінострічці видатного вірменського режисера другої половини ХХ ст. Саркіса Говсепі Параджаняна «Колір граната». Вперше вона була показана в 1968-му році у Вірменській РСР, а потім, в цензурованому вигляді, в 1973-му році у всьому СРСР. Втім, особливої популярності в радянський період стрічка не зазнала. Окрім цього, за час свого існування вона зазнала багатьох змін через цензуру: монтаж, видалення деяких сцен, кадрів, аудіосупроводу тощо. В 2014 фільм було реставровано за кошти Фонду Мартіна Скорсезе. В тому ж році його показали на багатьох міжнародних подіях, в тому числі на 67-му Каннському кінофестивалі. Сам фільм у поетичній формі оповідає обрані режисером епізоди з біографії вірменського ашуга 18 століття Саят-Нови. Він також в значній мірі репрезентує вірменську культуру: обряди, традиційні ремесла, місцеві християнські архітектурну і живописну традиції тощо. Саме тому мене цікавить характер репрезентації згаданих вище елементів стрічки. Стрічка загалом визнається революційною в контексті совєтського кінематографу, тому у мене не виникає сумнівів чи могла б вона бути конформістською. В даній рецензії розглянуто питання характеру репрезентацій біографії поета і вірменської культури: чи є він антиколоніальним, постколоніальним чи деколоніальним.