Студія «Блакитна лілія»: заснування, діяльність, значення

Анотація

Вступ та мета. Студійний рух Харкова початку ХХ ст. став важливою передумовою поширення новаторських ідей, які на початку 20-х років перетворили місто Харків на один з головних центрів українського авангарду. Лідером цього руху став харківський художник Євген Агафонов та заснована ним студія «Блакитна Лілія» (1907-1912 рр.). Ціллю статті є уточнення складу учасників «Блакитної Лілії», детальний аналіз видів її діяльності, встановлення взаємозв’язків між її учасниками та осмислення значення студії.

Методи. В основу дослідження покладено аналіз архівних документів (листування, спогадів тощо) та періодики Харкова першої чверті ХХ ст. Співставлення та порівняльний аналіз даних дозволили реконструювати розвиток студії «Блакитна Лілія», заповнити фактологічні лакуни, а також структурувати діяльність студії Євгена Агафонова за напрямками.

 Результати. У статті розглядаються передумови виникнення студійного руху у Харкові на початку ХХ ст. та детально аналізується діяльність студії «Блакитна Лілія». Вводиться в науковий обіг значний масив документальних матеріалів, які дозволяють суттєво розширити джерельну базу дослідження студійного руху та студії „Блакитна Лілія“ зокрема. Дослідження представляє найповніший на сьогодні склад учасників „Блакитної лілії“, створює панорамну картину самої студії та її мистецьких практик. Заснована Євгеном Агафоновим як студія, „Блакитна Лілія“ досить швидко перетворилася на мистецьке об’єднання, оскільки її учасники займалися не тільки живописом та рисуванням, а і вели різноманітну мистецьку та культурну діяльність. Студійці брали участь у виставках, видали літературно-художній альманах «Блакитна лілія» (1911 р.), який містив літературні твори та репродукції робіт учасників студії.  Альманах відобразив діяльність студії у напрямку гравіювання та містив першу відому на сьогодні публікацію робіт української художниці-авангардистки М.Синякової-Уречиної. Студія долучилася до театральної діяльності, оскільки Є.Агафонов був сценографом першого у Харкові театру-кабаре  „Блакитне Око“, а театральні декорації до вистав цього театру виготовлялися у студії „Блакитна Лілія“. Паралельно з „Блакитним Оком“ учасники студії мали свій аматорських театр, в якому виконували власні п’єси. Попри стилістичну приналежність «Блакитної Лілії» до модерну (фр. L'Art Nouveau, нім. Jugendstil), студія також має ознаки авангарду як мережі, оскільки поєднувала в собі художню, виставкову, літературну та театральну діяльність та стала першим на українських теренах колишньої Російсько імперії об’єднанням, якому був властивий такий синтез мистецтв. Після закриття „Блакитної Лілії“ її учасники створили студію „Будяк“, з якої у 1914 році виокремилася ліва група, яка відкрила свою «Студію сосвєтор-футуристів «Накось-Викусь». Бурхливе та плідне студійне життя у Харкові обірвала Перша світова війна

 Висновки.  Українські культурні процеси у Харкові на початку ХХ ст. постають як продукт діяльності місцевих культурних діячів, які спираються на місцеві традиції та орієнтуються на європейські ідеї, методи та практики. Студія «Блакитна Лілія» поєднала різні види мистецької діяльності та  мала ознаки авангарду як мережі, ставши першим такого роду об’єднанням в Україні на початку ХХ ст. Для подальшого дослідження важливим є вписування діяльності студії «Блакитна Лілія» у загальноєвропейський культурний процес та чітке означення як його європейських рис, так і українських національних особливостей.